Основи взаємодії суспільства і природи.

Із розвитком цивілізації і науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів – проблеми стосунків між природою й суспільством дедалі загострюються. Екологічну кризу, що наближалася, передбачали лише окремі фахівці, а в 60-80-х роках XX ст. про критичний стан довкілля багатьох регіонів Європи, Північної Америки, Японії дізналися в усьому світі.

Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки й моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових містах, загублені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій та майже повсюдне повне виснаження ґрунтів у аграрних районах. Такі антропогенні екологічні катастрофи, як вибух на ЧАЕС, війна в Югославії й Іраку, аварії танкерів, пожежі нафтових свердловин у Перській затоці, свідчать, що забрудненню довкілля нині не має меж.

Початок XXІ ст. знаменується розвитком глобальної екологічної кризи, коли завдяки зростанню народонаселення та його активній виробничій діяльності в умовах надзвичайно низької екологічної свідомості практично вичерпані природні ресурси та можливості біосфери самовідновлюватися й самоочищатися. Найавторитетніші і найвідоміші вчені США, Європи, України в результаті поглибленого аналізу, ретельних досліджень, моделювання й прогнозування сучасних природних процесів, які відбуваються в біосфері, дійшли висновку, що наша Земля може обернутися на безлюдну пустелю, а ресурсів біосфери вистачить усього на кілька десятиріч.

Господарська діяльність людини пов’язана з викидами у навколишнє природне середовище різних шкідливих домішок, концентрація яких перевищує межі самовідновлення екосистеми і може спричинити в ній необоротні зміни, які призведуть до зникнення різних форм життя в природі. Ці зміни досягли вже таких масштабів, що становлять безпосередню загрозу для життєдіяльності самої людини [50].

Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. Щороку в промисловості та сільському господарстві: утворюється 2,1 млрд. т твердих відходів, серед них 338 млн. т токсичних речовин (загалом нагромаджено 1 млн. м³ високорадіоактивних відходів, терміново потребують утилізації 256 промислових й 70 науково-дослідних ядерних реактори); спалюється 5 млрд. т палива; в атмосферу щорічно надходить 32 млрд. т шкідливих викидів: 22 млрд. т СО₂, 300 млн. т СО, 250 млн. т аерозолів, 150 млн. т SO₂, 50 млн. т NO₂, 5 млн. т H₂S та інші. Кожні 7-10 років подвоюється виробництво електроенергії і лише енергетичні системи щорічно викидають в атмосферу біля 6 млрд. т вуглецю – це біля 1 т на кожного мешканця планети. За останні 20 років лісистість планети скоротилась майже вдвічі з 50 до 25 млн. км² [6, 8]. Сьогодні негативно впливають на людину і живі істоти біосфери 10 тис. хімічних речовин. Величезної шкоди природі останнім часом завдає автомобільний транспорт, шкідливі продукти вихлопних газів якого в більшості великих міст планети становлять від 45-50 до 80% загального забруднення атмосфери. Щорічно від автотранспорту в атмосферу надходить близько 400 млн. т окису та двоокису вуглецю, 100 млн. т вуглеводнів, сотні тисяч тон свинцю, бензапірену. Щорічно спалюються міліарди т вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів газу. Саме через людську діяльність на планеті зникло більше 150 видів ссавців. Кожні вісім місяців на Землі назавжди зникає один вид ссавців і один вид птахів [6, 20, 27].

Лише з 1950 р. зникло понад 40 видів птахів та 40 видів ссавців, (тільки в межах Східних Карпат зникло майже 20 видів). У Червону книгу України (2009) нині занесено 826 видів рослин і грибів та 542 види тварин, тобто вони знаходяться під загрозою знищення. За підрахунками ботаніків до середини ХХІ сторіччя можуть зникнути 25 тис. видів рослин., 72 млн. га тропічних лісів. Величезної шкоди завдає всій живій природі хімізація сільського господарства. В ґрунти щорічно вноситься понад 300 млн. т мінеральних добрив і близько 4 млн. т пестицидів. За останні десятиріччя кількість цих речовин зростає, а врожайність неухильно знижується, ґрунти виснажуються до стану повної деградації на багато десятиріч втрачаючи родючість. Крім того, багато пестицидів, гербіцидів, регуляторів росту є канцерогенними, тератогенними (ембріотоксичними) і мутагенними. Застосування раніше знаменитого “дусту” (дихлордифенілтрихлоретан або ДДТ і подібних до нього пестицидів) призвело до розсіювання його по всій планеті, навіть на поверхню Антарктиди. Тут разом із снігом його випало майже 2,5 тис. т., недарма він міститься навіть у яйцях пінгвінів. Тепер відомо, що цей хімічний препарат (як і фреони, галони, антибіотики та важкі метали) є дуже шкідливим для здоров’я людини. Він має здатність накопичуватися в печінці (період його розпаду – 49 років) і вже повсюдно міститься в продуктах тваринництва та організмі людини в дозах, що в два-три рази перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК). Майже 2 млрд. га родючих земель втратило людство через нераціональність їх обробітку – вони перетворилися на пустелі. В наш час через ерозію і дефляцію та створення селитебних ландшафтів в світі щороку втрачається від 5 до 7 млн. га родючих земель. За підрахунками агроекологів, традиційне землеробство може нині прогодувати близько 3 млрд людей [1, 9, 24]

Внаслідок забруднення вод за останні десятиріччя інтенсивність життя в морях, океанах, озерах і водосховищах знизилася більш ніж на 30%. Щороку тільки в прибережні води Світового океану потрапляє 320 млн. т заліза, 6,5 млн. т фосфору, 2,3 млн. т свинцю. Вчені попереджають якщо не припинити потік забруднюючих речовин, які потрапляють у Світовий океан, особливо нафтопродуктів (щорічно на суші під час видобування втрачається близько 25 млн. т нафти, в океані – близько 8 млн. т, вміст нафтопродуктів у Севастопольській бухті у 180 разів перевищує гранично допустиму концентрацію, а Чорноморський флот скидає в море 9 тис. м³ неочищених стоків за добу), важких металів, радіоактивних відходів – життя в гідросфері найближчим часом стане ще пасивнішим. Сьогодні почастішали “червоні припливи”, “цвітіння і гниття” води, формуються “мертві зони”, настає замор риби, гинуть гідробіонти [61, 64].

Експерти ООН підрахували, що кількість людей, що голодують, на планеті становила в 1970 р. 460 млн., у 1990 р. – 550 млн., на початку ХХI ст. – 650 млн. людей. Проте, сьогодні лише на послаблення найгостріших екологічних проблем світу потрібно близько 600 млрд. $, а на гонку озброєнь щороку витрачається у двічі більше. Учені застерігають, якщо терміново не змінити, або не поліпшити промислові технологічні процеси, порушення хімічної рівноваги в природному середовищі стане незворотним, а кількість окисів заліза в ґрунтах і водах збільшиться в два рази, цинку й свинцю – в десять, ртуті, кадмію, стронцію – в 100, миш’яку – в 250 разів протягом найближчих 40-50 років. Слід також врахувати здатність біосфери накопичувати отруту. За такої швидкої зміни хімічного стану середовища майже неможливо передбачити глобальні порушення в біосфері.

За даними Інституту світових ресурсів (Вашингтон), щорічно 6 млн. га сільськогосподарських угідь перетворюються на пустелі, близько 26 млрд т втрачається родючого шару орних земель, 16,8 млн га вологого тропічного лісу вирубується, гине від пожеж чи забруднення довкілля. Через кислотні опади пошкоджено ліси на площі 50 млн га, під загрозою знищення перебуває біля 25-30 тис. видів судинних рослин. Згідно досліджень ООН, щорічні збитки від катастроф природного й техногенного походження становлять суму, що дорівнює 204% і більше в структурі ВВП багатьох країн світу [11, 27]

Зараз стан природного середовища України, спричинений економічними, політичними помилками і серйозними екологічними прорахунками, оцінюється фахівцями як критичний – відбувається активна деградація й небезпечне знищення природних ресурсів. В Україні загинули сотні малих річок, деградують Чорне та Азовське моря, спотворений забрудненими водосховищами Дніпро, винищена значна частина лісів Карпат, деградована більша частина сільськогосподарських угідь, задихаються від промислових і автомобільних викидів усі обласні центри й великі міста. За даними Держкомстату щорічно у атмо-, гідро-, й агросферу України надходить від 60 до 100 млн. т шкідливих речовин. Їх кількість становить 65 млн. т, з яких три чверті припадає на токсичні відходи. Майже 2/3 води, яка надходить у поверхневі водні об’єкти, забруднена, 1/5 шкідливих речовин, що надходять у довкілля із стаціонарних джерел, попадає у повітря, 2/3 утворених токсичних відходів осідають у довкіллі. У розрахунку на 1 км² території держави в повітря викинуто 9,7 т шкідливих речовин, а кількість токсичних відходів у 2000 р. становила 4,9 тис. т, що перевищує показники розвинутих країн світу у декілька разів. Концентрація забруднення на 1 км² площі в нашій країні в 6,5 разів більша, ніж у США, і в 3,2 рази більша, ніж в ЄС. В розрахунку на душу населення надходження полютантів становить: в атмосферу – 119 кг, поверхневі води – 184 кг, у ґрунти й на земну поверхню – 998 кг. Лише в Дніпро щорічно скидається близько 10 млрд. м³ неочищених стічних вод (7,8 тис. т органічних речовин, 417 т нафтопродуктів, 7 тис. т завислих речовин), у яких містяться надмірні кількості амонійного і нітритного азоту, нафтопродуктів, фенолів, солей важких металів та хлорорганічних пестицидів. А дніпровською водою користується біля 30 млн. населення України. Великої шкоди Придніпров’ю завдало створення шістьох водосховищ, коли було затоплено майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1% загальної площі України). Знищені під водою сади та городи могли б давати щорічно 3-4 млн. т фруктів і овочів, а інші землі – близько 1 млн. т зерна. Економічний, енергетичний і рибогосподарський зиск від створення цих водосховищ 25-28 млн. доларів на рік, тоді як збитки від затоплених заплав – 18 млрд. $ [8, 16, 45].

Страшні наслідки (не регіонального, а планетарного масштабу) мала аварія на ЧАЕС від якої постраждало біля 5 млн. людей, в тому числі 2,6 млн. українців. Із 100 тис. чоловік ліквідаторів аварії, 50 тис. уже померло. Територія забруднена радіонуклідами, становить 5 млн. га і охоплює 32 райони шести областей України. Уряд України позбавлений допомоги “Великої сімки” та ЄС і втративши 50 млн. $, які щороку поступали від працюючої ЧАЕС, змушений вилучати близько 200 млн. грн. щорічно на закриття станції з Чорнобильського Фонду, замість лікування ліквідаторів, забезпечування їх житлом, оздоровлення чорнобильських дітей тощо. В результаті чого допомога на дитину, яка постраждала від наслідків Чорнобильської аварії, знижена до 3,5 гривні (66 центів) на місяць. Більшість ліквідаторів аварії, не одержуючи належної медичної допомоги, не доживають до 40 років. Із 700 млн. $, направлених до України за програмою ЗІР лише 10% використані за прямим призначенням – фінансуванням робіт на ЧАЕС. Решта – це сплата послуг західних консультантів і проектних робіт, які вони виконують, тобто йде процес перекладання коштів “Великою сімкою” з однієї кишені до іншої. В Україні щорічні бюджетні затрати на ліквідацію наслідків чорнобильської катастрофи перевищують 2% від загального ВВП [16]. Енергетичні команії спеціально замовчують (скривають) наслідки впливу ЧАЕС з метою інтенсивного запуску в дію нових атомних реакторів для того, щоб отримувати чималі прибутки від продажу електроенергії (особливо її експорт за кордон).

За останні 30 років неефективна політика природокористування призвела до загибелі в Україні близько 20 тис. малих річок (всього їх налічувалось 63 тис.), а ті що залишилися – вкрай забруднені і деградують [8]. Видобування корисних копалин призвело до руйнації 226 тис. га господарських земель Украйни (близько 1% усієї площі країни), проте щорічно відбувається відчуження ще майже 100 тис. га під нові об’єкти, забудову й сміттєзвалища. Кількість відходів в країні становить понад 25 млрд. т [45]. Із загальної кількості природних ресурсів тільки 5-10% мінеральних використовується для виробництва продукції, 90% – втрачається, накопичуючись у природному середовищі у вигляді відходів, причому кожні 12-15 років кількість відходів подвоюється. Біля 20 % населення України проживає в зоні функціонування ЛЕП (близько 2% території), тобто санітарно-недопустимого електромагнітного навантаження. Сьогодні електромагнітна напруга в мегаполісах світу перевищує природний показник у 6-8 тисяч разів [8, 24]. Близько 70 % електроенергії виробляється на ТЕС, розміщених у великих містах і промислових центрах (Бурштинська, Ладижинська ТЕС), з чим пов’язано забруднення повітря. Величезних збитків завдала сільському господарству України меліорація на півночі (осушення боліт, малих річок) та півдні (зрошення, наслідок якого – вторинне засолення ґрунтів).

Значна індустріалізація, хімізація та урбанізація з одночасним розвитком стресових ситуацій призвели до того, що протягом останніх десяти років стан здоров’я жителів України став катастрофічно погіршуватися, оскільки він нерозривно пов’язаний з порушеннями екологічної рівноваги та деградації довкілля, а адаптація людини та всього живого має певні межі й потребує набагато більшого часу, ніж час антропогенних змін навколишнього середовища. Під серйозною загрозою генофонд нації. За даними статистичних органів з 1991 р. рівень смертності населення в Україні перевищує рівень народжуваності, а природний приріст населення від’ємний і становить 14%. Кожних три місяці в Україні зникає 2-3 райцентри, тобто помирає 120 тис. людей. Середня тривалість життя жінок в Україні становить 73 роки, чоловіків – 63 (по Вінницькій області на 01.01.2006 р. середня тривалість життя 70,1 рік обидві статі, жінки – 75,94 р., чоловіки – 63,95 р.). Сьогодні в Україні офіційно зареєстровано 1 млн. осіб, які мають онкозахворювання, за рік збільшується кількість людей до 40 тис., що хворіють на туберкульоз, серед них 1 тис. медпрацівників. Кожна друга дитина в державі народжується з патологіями, кожна шоста з різною ступінню шизофренії, 120 тис. дітей віком від 6 до 10 років в Україні бомжі, 5 млн. українців офіційно працюють за кордоном, серед них 1500 тис. жінок, 74% жінок є годувальницями сімей (по м. Вінниці 32 тис. осіб безробітних, при такому темпі економіки людина може отримати роботу через 10-12 років) [41, 67]. Економіко-екологічна ситуація в Україні призвела до того, що кількість населення в державі становить 46,5 млн. осіб, щороку наша українська спільнота скорочується на 600 тис. осіб (в 2026 році населення країни зменшиться до 40 млн. людей). За розрахунками відомого економіста В. Рогового для оздоровлення нинішнього стану національної економіки, потрібно як мінімум понад 40 млрд. $ інвестицій. Маючи високий потенціал, Україна значно відстає від розвинених країн щодо ефективного використання факторів виробництва. Так, в порівняні з Францією, ефективність використання основного капіталу в Україні менша втричі, сільгоспугідь – в 11 разів, природних ресурсів – у 15 разів, наукового потенціалу – в 20 разів. Сьогодні середньостатистичний українець споживає продуктів харчування (м’яса, молока, овочів, фруктів тощо) в 1,5-4 рази менше від раціональної норми. За дослідженнями М. Дробнохода (2003), 13 млн. людей в Україні проживають за межею бідності. Згідно моніторингових досліджень Інституту соціології НАН України понад 85% населення держави оцінюють її економічний стан як дуже поганий.

Кризові явища в суспільстві нашої держави негативно позначаються на кадровому потенціалі науки. Якщо в 1980 році в науковому обслуговуванні було задіяно 600 тис. чоловік, то в 1997 – лише 200 тис. Для України створюється загроза переходу до категорії відсталих країн, де рівень інтелекту націй не дає змоги не лише впроваджувати інноваційні технології, а навіть їх розумно й кваліфіковано сприймати. Деградація природи і зниження рівня “екологізації виробництва і освіти” спричинена “перекачкою інтелекту”. За останні 10 років, за даними М. Дробнохода (2003) кількість науковців скоротилася більш ніж удвічі, а фінансування – у 10 разів, за межі України виїхало понад 10 тис. кандидатів і докторів наук (кожен десятий, хто захистив кандидатську і кожен шостий, хто захистив докторську). До цього слід додати понад 90 тис. фахівців із вищою освітою, які щорічно виїжджають за межі держави на заробітки. Різко погіршилась вікова структура наукових кадрів. Сьогодні частка науковців із вченими ступенями до 40 років становить лише 16%, 41-50 років – 31%, 50-60 років – 22%. Ще гірша вікова структура докторів: до 40 років – 3%, 56-60 років – 26%, 61-70 років – 29%. Середній вік докторів становить 60 років, кандидатів наук – 51 рік. В зв’язку з виїздом наукових й висококваліфікованих спеціалістів за кордон збитки України складають більше 1 млрд. $ в рік. Прикро те, що за останні 15 років Україна, надавши інтелектуальну допомогу практично всім розвиненим країнам світу, сама постала перед проблемою збереження свого людського й інтелектуального потенціалу, адже 30% українських вчених працюють на економіку зарубіжних країн. За експертними оцінками, лише затрати на підготовку одного спеціаліста з вищою освітою складають біля 20 тис. $. Мізерні суми виділяються із державного бюджету на фінансування науки (0,3% ВВП). Практикою перевірено, якщо на науку виділяється менше як 2% ВВП, то розпочинаються руйнівні процеси не лише в науці, а й в економіці та суспільстві загалом.

Наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства. Для його вирішення, перш за все, необхідні зміна екологічної стратегії й тактики, організація всебічної екологічної освіти, виховання свідомості всього населення Землі. Найстрашнішим злом для навколишнього середовища є забруднення людської свідомості хибними, злочинними ідеями. Суспільства, яким було притаманне хижацьке ставлення до природи, які пропагували зверхність одних націй, класів чи інших груп людей над іншими, як свідчить історія, неодмінно гинули. Трагізм нашого часу полягає і в тому, що нині такі хибні ідеї та пов’язана з ними діяльність тією чи іншою мірою торкаються всієї Землі, всієї природи, долі всіх країн і націй.

Усе згадане вище та багато інших факторів змусило людей переосмислити своє ставлення до природи, почати глибоке вивчення генезису й розвитку складних взаємозв’язків і процесів у довкіллі, шукати шляхи гармонізації взаємин людського суспільства і природи, збалансованого розвитку людства, в якому поєднаються інтереси подальшого технічного прогресу й захист довкілля.

Переважна більшість провідних сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених (М. Мойсєєв, К. Ситник, Ю. Шеляг-Сосонко, Г. Ягодін, О. Яблоков, Г. Голубєв, В. Горшков, М. Реймерс, О. Лаптєв, М. Марфєнін, Т. Міллер, Б. Коммонер, Д. Медоуз, Р. Дажо, Г. і Ю. Одум, Ю. Ізраель, М. Будико, В. Крисаченко, В. Данилов-Данильян, К. Лосєв, Н. Воронков, М. Лємєшев, Т. Акімова, В. Хаскін, Г. Білявський, В. Некос, О. Созінов, Т. Сафранов, М. Мусієнко, В. Серебряков, В. Шевчук, С. Дорогунцов, В. Трегобчук, О. Адаменко, Г. Рудько, В. Патика, В. Гуцуляк, М. Гродзінський, М. Клименко, Р. Синельщиков та ін.) вважає, що нині екологія, хоча вона й народилася з біології та базується на ній, покликана вирішувати набагато ширше коло завдань. Під впливом життєвих потреб вона сформувалася у нову дисципліну, яка поєднує природничі, суспільно-політичні, технічні, економічні та юридичні науки. Екологія стала теоретичною основою та науковою базою для розробки питань охорони природи й раціонального використання її ресурсів, визначення стратегії й тактики гармонізації взаємовідносин людського суспільства та довкілля.